Сказ — це надзвичайно небезпечне захворювання, яке атакує нервову систему тварин. Його збудник — мікроскопічний вірус з родини рабдовірусів, який стійкий до низьких температур, але руйнується при нагріванні понад 60°C. Основною небезпекою є те, що представники цієї родини можуть вражати всі живі організми на планеті: рослини, комах, птахів, ссавців, у тому числі й людей. Тому сказ поширений у багатьох регіонах світу, за винятком деяких країн, таких як Великобританія, де було проведено масштабну роботу над правилами ввезення та карантину тварин. В Європі, Америці та Африці це захворювання також зустрічається, що пов'язано з наявністю природних резервуарів інфекції — диких тварин.
Шляхи зараження сказом
Існують різні способи передачі вірусу, залежно від того, хто є носієм інфекції:
- Зараження тварини від тварини — вірус передається при близькому контакті інфікованої особини зі здоровою через укуси або слизові оболонки, зокрема через слину. Найбільш поширеними переносниками сказу серед тварин є лисиці, скунси, єноти, кажани, вовки та інші хижаки.
- Передача від тварини до людини (зооноз) — людина може заразитися сказом від інфікованого звіра, якщо вступає в контакт з його слиною чи тканинами через укуси, подряпини або інші пошкодження шкіри. У разі підозри на контакт із зараженою твариною необхідно негайно звертатися за медичною допомогою, щоб запобігти захворюванню.
Не щеплені від сказу собаки завжди знаходяться в групі ризику, тому профілактика включає не тільки вакцинацію домашніх улюбленців, але й уникання контактів з дикими або невідомими тваринами. Виїжджаючи за місто, власники хочуть, щоб їхні чотирилапі друзі мали можливість вільно бігати та гуляти на природі, купатися в річці. Однак ризик зустрічі з дикими тваринами та зараження сказом існує не тільки в лісі, а й на дачній ділянці, оскільки обмежити переміщення кротів, мишей, їжаків та безпритульних котів практично неможливо.
Симптоми захворювання
Після зараження вірус починає впливати на центральну нервову систему собаки, що призводить до характерних симптомів. Процес розвитку хвороби може тривати від кількох днів до кількох місяців або навіть років. Ось деякі ознаки сказу у собак:
- зміна поведінки — собака може стати агресивним або, навпаки, занадто пасивним та депресивним, поведінка може змінюватися різко і без попередження;
- нервові розлади — збудженість, дратівливість, неконтрольовані рухи, конвульсії або параліч;
- зміни в слиновиділенні — собаки можуть пускати слину або, навпаки, мати труднощі з ковтанням і сухість у роті;
- фізіологічні зміни — виразки та рани, що важко загоюються, особливо в області рота та голови;
- зміна голосу — голос собаки може стати різким або зникнути зовсім;
- зміни в харчових звичках — тварина втрачає інтерес до їжі або, навпаки, проявляє нетиповий апетит;
- висока чутливість до світла, води або безпричинна тривожність.
Якщо ви помітили хоча б кілька з цих симптомів, негайно зверніться до ветеринарного лікаря.
Форми та стадії сказу у собак
Це захворювання може проявлятися в різних формах. Розрізняють три основні типи сказу. Перший з них — буйна (агресивна) форма, що триває 5-11 днів, має три стадії:
- Продромальна (3 дні): тварина може стати знервованою, ховатися від людей або, навпаки, шукати уваги, переслідуючи господаря. Починаються спазми м'язів, які ускладнюють ковтання. Слина тече великими кількостями. Мутніє рогівка.
- Маніакальна стадія (до 3 днів): тварина стає агресивною, може нападати на інших собак і людей, навіть на своїх господарів. Під час цього етапу слина набуває форми піни.
- Паралітична стадія (до 7 днів): собака не може ковтати, кінцівки паралізуються. Згодом настає кома та смерть.
Тиха (паралітична) форма характеризується відсутністю агресії, тварина навіть може бути дуже ласкавою. Проте кінцівки паралізуються, а слина тече рясно. Собака іноді намагається ковтати неїстівні предмети.
Третя, атипова форма, проявляється майже без симптомів, хоча можуть виникнути порушення травлення — діарея та блювання. Це ускладнює діагностику, і захворювання досить легко сплутати з іншими хворобами шлунково-кишкового тракту.
Рідко, але можливі випадки абортивної форми (з одужанням), але це не є типовим для сказу. Тож, якщо ви точно знаєте, що вашого собаку вкусила заражена тварина, не зволікайте і звертайтеся до ветеринара.
Діагностика та лікування сказу собак
На жаль, підтвердити такий діагноз у собак найчастіше можливо лише після загибелі тварини, проводячи відповідні аналізи та дослідження. Лікування сказу у котів і собак неможливе, і якщо діагноз підтверджується, ветеринар рекомендує приспати тварину.
Профілактика сказу у собак
Єдиним надійним способом захистити свого собаку від цієї хвороби є регулярна вакцинація. Перше щеплення робиться після того, як цуценя досягне трьох місяців. Ревакцинацію необхідно проводити щорічно, відповідно до рекомендацій ветеринара.
Як підготуватися до щеплення:
- собака має бути абсолютно здоровим;
- уникайте стресових ситуацій перед щепленням;
- зменшіть фізичне навантаження;
- не годуйте тварину певний час до процедури;
- за 10 днів до вакцинації зробіть дегельмінтизацію й обробку від паразитів;
- після щеплення залишайтеся в клініці на деякий час, щоб перевірити на можливу алергічну реакцію.
Протягом двох тижнів після вакцинації необхідно дотримуватися карантину. У цей період не слід вигулювати собаку на вулиці, допускати контакти з іншими тваринами або дозволяти їй облизувати взуття.
Іноді можуть спостерігатися побічні ефекти вакцинації, такі як блювання (одноразово), втрата апетиту на кілька годин, незначне підвищення температури або легкий набряк у місці ін'єкції, що вважається нормою і зазвичай швидко і безслідно проходить.
Сказ — це невиліковне захворювання, тому важливо серйозно ставитися до вакцинації вихованця. Одне щеплення може захистити не тільки вашого собаку, але й інших тварин та людей від небезпечного вірусу. Будьте відповідальними за тих, кого приручили!